Садочок № 343

Поради для батьків дитини з розладами

аутичного спектру

Аутизм всеосяжний; він визначає кожну подію, кожне почуття, сприймання, кожну думку, кожне відчуття і кожний аспект існування.

Джим Сінклер

АУТИЗМ – ЦЕ ХВОРОБА ЧИ СПОСІБ ЖИТТЯ? Аутизм виокремлено як самостійне порушення розвитку майже 70 р. потому, але в Україні на сьогодні бракує серйозної підготовки фахівців ні медичного, ні психолого-педагогічного профілю, які б могли на високому професійному рівні опікуватися цією проблематикою. Тому і досі, всупереч світовій практиці, знаходяться фахівці, котрі вважають аутизм модним нововведенням і відносять дітей, які демонструють незрозумілу поведінку, до випадків олігофренії або ранньої шизофренії. Аутизм — це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються у віці до 3 років.

На думку науковців, аутизм є чи не найзагадковішим порушенням розвитку, за якого людина перебуває нібито у власному просторі, орієнтується на свої, інколи нікому не зрозумілі інформаційні сигнали довкілля. На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

Це порушення розвитку виявляється у ранньому віці і супроводжує людину все життя. При цьому, вчасно розпочата ефективна корекційна робота уможливлює достатню адаптацію особи з аутизмом до спільноти інших людей. Через це аутичні порушення можна сприймати як особливий спосіб життя, хоча багато у чому відмінний від того, який мають звичайні люди.

Чинники, що зумовлюють виникнення аутизму.

На сьогодні не існує однозначно встановленої причини виникнення аутизму. Сучасні міжнародні діагностичні системи (МКБ-10 та DSM-1Y), підкреслюють значущість біологічних порушень і називають ймовірними причинами аутизму психодинамічні та середовищні чинники, органічні неврологічно-біологічні порушення, біохімічну патологію і генетичний фактор. Тому, стосовно аутизму йдеться про багато причин виникнення (поліетиологію) та про виникнення у межах різних патологій (полінозологію). Нез’ясована природа аутизму, а також велика кількість неузгоджених між собою симптомів, які демонструють особи з аутичними розладами, сприяли появі чисельних теорій щодо цього порушення розвитку.

Незважаючи на те, що аутичні діти справляють інколи пригнічуючи враження внаслідок своєї відстороненості і дивних занять, кожен з них має велику перспективу розвитку. І головною умовою організації своєчасного ефективного впливу на формування такої дитини є розпізнання цього незвичайного розладу саме у ранньому віці.

 Як розпізнати аутизм?

Деякі діти, яким пізніше ставлять діагноз “аутизм” з’являються на світ з витонченим, інтелігентним виразом обличчя (за висловом одного з перших дослідників аутизму – Л.Каннера, це “обличчям принца”). Симптоми аутизму можуть почати виявлятися від 1,5 до 3 років у дитини, яка до цього розвивалася начебто нормально. УВАГА: Втрата дитиною певних навичок чи функцій, які вона раніше мала, – суттєвий показник, що може сигналізувати про органічні порушення, зокрема такі, що притаманні аутизму.

Часто у дітей, які мають порушення за аутичним типом, з раннього віку:

§ важко інтерпретувати плач; гуління обмежене чи нагадує вигуки, дитина може верещати; відсутня імітація звуків;

§ відсутній комплекс пожвавлення, коли дитина демонструє різноманітні позитивні емоційно-рухові реакції на появу дорослого (особливо – на голос мами, її обличчя, дотики) чи на яскраві іграшки, приємні звуки тощо. При цьому, зазвичай, дитина спочатку завмирає і зосереджується на об’єкті сприймання, усмішці, звуках, а потім і в неї виникає усмішка, вокалізація і рухове пожвавлення. Такі прояви характерні для дітей у кінці 1– на початку 2 місяців життя;

§ відсутня вокалізація різними тембрами, різноманітні інтонації у гулінні, включаючи інтонації питання як у “діалогах” (що типово для 6-місячних дітей з типовим розвитком);

§ не формується характерна для дитини 8 місяців здатність до повторення складів (“ба-ба-ба, ма-ма-ма”);

§ не з’являються вказівні та інші соціальні жести (якими звичайна дитина оволодіває вже у 9–10 місяців);

§ на звернення дитина може менше реагувати, аніж на інші зовнішні шуми; не вказує на предмет, який намагається дістати, не наслідує дорослих, не хоче спілкуватися з ними (що характерно для дітей у віці близько року).

Важливо знати! Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина: • не утримує тривало контакту “очі в очі”; • не відгукується на ім’я за збереженого слуху; • виявляє дефіцит спільної уваги (наприклад, не намагається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмету, що зацікавив її); • не просить допомоги; • не намагається чимось поділитися; • виконує постійно одноманітні дії; • не терпить втручання у свої заняття іншої людини; • використовує іншу людину для власних потреб (лізе по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.

Виокремимо такі характерні показники аутизму як:  1) нерівномірність розвитку; 2) неадекватність проявів та 3) стереотипію на різних рівнях.

Через нерівномірність розвитку при аутичному спектрі розладів типовою є така ситуація: деякі характерні для раннього віку прояви у багатьох дітей з аутизмом можуть зберігатися довгі роки (наприклад, брати все до рота, трясти руками, стукотіти предметом об предмет тощо); окрім цього є певні функції, які значно відстають від вікової норми (соціальний інтелект, мовлення, вербальний інтелект, побутові навички), але є й такі, що відповідають нормі, або навіть значно випереджають її (н., невербальний інтелект, який виявляється у здатності оволодівати комп’ютером та іншою технікою, конструюванні, музиці, образотворчому мистецтві, математиці). До аутичного спектру розладів відносять такі порушення як ранній аутизм (синдром Каннера), високофункційний аутизм (синдром Аспергера), синдром Ретта та дитячий дезінтегративний розлад.

Йдеться також про те, що аутизм виявляється у неадекватній взаємодії з довкіллям. Це стосується:

• світу природи – нездатність повноцінно входити у просторове поле; фрагментарне, вибіркове реагування на зовнішні стимули;

• культурної сфери – однотипне, зазвичай неігрове маніпулювання іграшками чи предметами (дитина будує з них ланцюжки, крутить їх окремі частини, трясе ними, постійно підкидає їх вгору тощо; швидко одноманітно гортає книжки; має недостатню здатність до сюжетної і нездатна до рольової гри).

• світу людей – нездатність наслідувати їх, розуміти їхні емоції, наміри, вчинки; спілкуватися з ними.

Стереотипія при аутизмі часто виявляється у рухах тіла, у поведінці, проявах емоцій, у сфері інтересів тощо. Поведінкова стереотипія характеризується певним консерватизмом, непластичністю, нетерпимістю до змін у житті і довкіллі (так звана неофобія чи “феномен тотожності”). Стереотипія (грец. stereo + typos – твердий (об’ємний) відбиток, взірець) – наполегливе повторення якоїсь дії, яка кожного разу здійснюється автоматично, не усвідомлено і без змін. Спостерігається при розумовій відсталості, розладах аутичного спектру, сенсорній депривації тощо.

Ще одним з проявів такої фіксованої поведінки є мовленнєва стереотипія – мимовільне багаторазове повторення в експресивному (активному) мовленні окремих слів, зворотів і цілих фраз.

В ігровій діяльності також є схильність до стереотипії. Дитина буває заворожена спогляданням яскравих предметів, їх рухом. Надовго затримується етап маніпулятивної, стереотипної гри неігровими предметами: кришками, каструлями, взуттям, інструментами. Особлива пристрасть спостерігається до ігор з неструктурованим матеріалом: діти невпинно переливають воду, пересипають пісок. Вони можуть також годинами вибудовувати книги, кубики, машинки інші предмети в лінію, розподіляти їх за кольором, розміром. Збирають і розбирають вежі, пазли і якщо щось не виходить, дуже нервують, збуджуються, прагнуть усе відновити. Люблять іграшки, що видають шум, наприклад, довго і стереотипно крутять дзиґу, кришки. Характерний інтерес до нефункціональних елементів предметів, таких як запах, колір, певні якості поверхні. Часто у дитини є улюблені речі, з якими вона не розлучається, тримає завжди в руках, крутить або здійснює з ними інші дії. Стереотипії можуть виявлятися постійно, але інколи вони виникають тільки під час хвилювання чи особливому збудженні.

Що робити?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки помічені особливості розвитку дитини мають підставу. Слід пам’ятати,  що діагноз «аутизм» може бути поставлено лише після здійснення поглибленої клінічної оцінки, що ґрунтується на визнаних за міжнародними стандартами критеріях.

Важливо також проконсультуватися у таких фахівців дефектологічного профілю як спеціальний психолог чи корекційний педагог, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для конкретної дитини.

За наявності підтвердженого діагнозу “аутизм”, у різних його варіантах (синдром Каннера, дитячий аутизм, атиповий аутизм, синдром Аспергера), важливо створити найсприятливіші умови для розвитку дитини. Важливо, щоб підхід був комплексним, але не хаотичним. Зрозуміло, що батьки налаштовані зробити все можливе заради здоров’я власної дитини. Інколи це виявляється у зміні одного методу на інший, неспроможності визначитися щодо дієвих програм впливу на її розвиток.

Комплексний зважений підхід охоплює як організацію потрібної в деяких випадках медикаментозної підтримки, так і залучення до системи інтенсивних психолого-педагогічних корекційних заходів.

За матеріалами: Колупаєва А.А.,Таранченко О.М.  ПУТІВНИК ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Які переконання заважають людині в житті?

 1. Кожен повинен любити мене.

2. Я все повинен робити краще за всіх.

3. Деякі люди погані, вони повинні бути покарані.

4. Речі і події не можуть відрізнятися від наших уявлень.

5. У моїх невдачах  винні інші.

6. Я знаю, що скоро відбудеться щось жахливе.

7. Краще не намагатися змінюватися.

8. Я потребую  когось сильнішого, ніж я.

9. Я не можу йти іншим шляхом.

10. Ваші проблеми є моїми.

11. Є тільки один шлях зробити це.

             Психологи радять мати інші переконання, установки:

1. Все не повинні любити мене.

2. Помилки бувають корисні, якщо на них  вчитися.

3. Всі в чомусь погані. Немає абсолютно поганих людей. Люди різні.

4. Ми суб'єктивні. Я не повинен прагнути керувати всім.

5. Я повинен сам відповідати за свої помилки.

6. Потрібно радіти кожній хвилині (не переходь  моста, поки не дійшов до нього).

7. Я завжди можу спробувати. Важливо діяти.

8. Я вільна людина. Я потребую підтримки, а не в поводиря.

9. Я можу змінитися.

10. Ваші проблеми - це ваші проблеми.

11. Я можу бути гнучким. Завжди є вибір.

           Поведінка людини відображає  її переконання. Змінити іншу  людину  не можна, можна змінити своє ставлення до його вчинків. Змінивши свої переконання, змінимо поведінку, навчимося приймати іншу людину такою, як віна  є.

НЕРВОВА ДИТИНА 

Батькам і педагогам варто знати, що нервовість (надмірна збудливість дитини, її хвороб­лива дратівливість, підвищена подразливість, висока втомлюваність) спричиняється дією різних чинників - органічних порушень мозку (вродждених та набутих внаслідок травм, хвороб) і соціальних впливів.

У сучасної дитини почастішали прояви неврозу - хворобливого стану, не­вротичних реакцій, які не призводять до психічних розладів, мають зворотній характер, проте певним чином ускладнюють буття самого малюка та оточуючих його людей.

Важливо, щоб дорослі усвідомлювали:

невроз - це психогенна хвороба особистісного зростання дитини іпов'язана з найзначимішими для неї аспектами життя. Вона не виникає раптово, розвивається протягом тривалого часу, дає про себе знати в різних життєвих ситуаціях. Причиною неврозів є емоційно загострені, особистісно значущі для дитини переживання, з якими вона не можевпоратися.

         Під час добору засобів виховного впливу на зростаючу особистість, якій притаманні прояви неврозу, батькам і педагогам може стати в пригоді наведена класифікація:

• неврастенія (симптоми: підвищена втомлюваність, відвертання, важка концентрація уваги, роздратованість, швидке виснаження, в'ялість, невитривалість) свідчить про конфлікт самоствердження - незбігання потреб та можливостей;

• невроз страху (симптоми: страхи, висока тривожність, невпевненість у собі, хвилювання) свідчить про конфлікт самовизначення - дитина не здатна зберегти своє "Я", захистити його під час зустрічі із загрозою; 

• невроз нав'язливих станів (симптоми: недовірливість, постійні сумніви, коливання у прийнятті рішень) свідчить про моральний конфлікт - дошкільник відчуває несумісні почуття і бажання: наприклад, прагне бути схожим на батька і водночас усвідомлює, що той ображає матір; 

• істеричний невроз (симптоми: поганий настрій, вередування, прояви егоїзму, привертає увагу до своєї персони, скаржиться на біль у голові, животі тощо) свідчить про конфлікт визнання - дитина домагається бути центральною фігурою, домінувати в оточенні.

Кожна форма дитячого неврозу має свій внутрішній конфлікт, а разом вони перекривають весь спектр конфліктних відносин зростаючої особистості. Спільним для всіх видів не­врозу є існування перешкоди(внутрішньої або зовнішньої) на шляху до задоволення дитиною раннього віку своїх бажань та нездатність подолати її власними силами.

Характерологічними особливостями дітей з проявами неврозу є: підвищена тривожність, відчуття неспокою, поганий настрій, плаксивість, підвищена емоційна чутливість, вразливість, безпосередність реакцій, наївність, безхитрісність, довірливість, розвинене почуття "Я", егоцентричність, суперечливість натури, нерівномірність розвитку, тривале накопичення негативних вражень, придушення зовнішніх проявів своїх почуттів, невпевненість у своїх можливостях, правдолюбність, вимогливість до себе та інших, висока зацікавленість життєвими подіями.